Видатні залізничники України: Сергій Юлійович Вітте

Видатні залізничники України: Сергій Юлійович Вітте

Під час роботи на Одеській залізниці Вітте впровадив нові методи керування рухом, досягнувши ефективної організації перевезень руських військ під час русько-турецької війни. С.Ю.Вітте першим у Російській імперії придумав як підвищити ефективність використання паровозів.

В рейтингу «Видатні залізничники України», проведеному у 2009 році редакцією газети «Магістраль» з допомогою Укрзалізниці, Сергій Юлійович Вітте зайняв почесне друге місце.

Сергій Юлійович Вітте народився 17 червня 1849 року в Тифлісі в сім’ї посадовця, який служив в апараті Кавказького намісництва. Його батько Юлій Федорович – член ради намісництва був директором департаменту земель на Кавказі. Після скасування кріпосного права сім’я Вітте втратила зв’язок із землею і належала до розряду «служивого» дворянства, засобами до існування яких була казенна платня.

Дитинство та юність Вітте провів у домі дядька – генерала Ростислава Андрійовича Фадєєва, відомого військового історика та публіциста. Вітте одержав домашню освіту та екстерном склав випускні іспити в Кишинівській гімназії.

У 1866 році Вітте вступає в Одесі до Новоросійського університету на фізико-математичний факультет. По закінченні якого в 1870 році, Сергій Юлійович мав намір залишитися на кафедрі чистої математики. Проте його мати та генерал Фадєєв негативно поставився до цього бажання. Головний їх аргументом було те, що це «не дворянська справа».

Дядько вмовив Сергія Юлійовича працювати в канцелярії генерал-губернатора Одеси одночасно навчаючись в університеті для підготовки до захисту вченого ступеня. Збори в губернатора відвідував генерал свити Його Величності граф Володимир Бобринський, який тоді був міністром шляхів сполучення. Граф Бобринський умовляв Вітте почати кар’єру залізничника.

Тоді Сергій Юлійович запланував поїхати до Санкт-Петербургу і скласти там іспит для отримання фаху інженера шляхів сполучення. Однак граф Бобринський був категорично проти цього. Він сказав, що звернувся до Вітте саме через те, що він не інженер шляхів сполучення і може втратити цінність людини з вищою і математичною освітою зокрема, яка щойно закінчила університет і не «заражена» ніяким корпоративним, вузьким духом спеціаліста. Він запропонував Вітте витратити півроку для практичного вивчення залізничної служби, щоб самостійно пройти всі
посади, починаючи з найнижчих, тим самим ґрунтовніше ознайомившись із залізничною службою. Сергій Юлійович погодився і почав працювати на залізниці.

Вітте почав вивчати службу, проходячи її поступово, вивчаючи всі посади, що стосуються служби експлуатації. Так Сергій Юлійович попрацював в станційних, вантажних і квиткових касах, потім вивчав посади помічника начальника станції та начальника станції, потім контролера та ревізора руху; потім обіймав посади на різних станціях, де переважав вантажний або пасажирський рух. Пройшовши всі ці посади, Вітте став начальником контори руху.

На початку царювання Імператора Олександра II, до принципу казенної експлуатації залізниць почали ставитися негативно. Казенна Миколаївська і експлуатація Варшавської залізниць були передані в Головну спілку Російських залізниць. Тому уряд прагнув і Одеську залізницю передати приватному товариству.

В цей час на півдні найбільшим Товариством було «Руське Товариство Пароплавства та Торгівлі», директором якого був капітан 1-го рангу, флігель-ад’ютант Його Величності Микола Матвійович Чихачов, теперішній член Державної Ради та майбутній морський міністр. Почалися переговори про передачу залізниці в руки «Руського Товариства Пароплавства та Торгівлі» і, врешті решт, передачу було здійснено.

Чихачов одразу ж пропонує Вітте очолити Одеську залізницю, але Сергій Юлійович не був інженером шляхів сполучення, тому міністерство не могло затвердити його на цю посаду.

Залишаючись на посаді начальника руху, Вітте, по суті, керував залізницею, а номінальним керівником була інша людина. Так досягти особливих результатів було неможливо, адже вся технічна залізнична частина не підпорядковувалася Вітте, а експлуатаційна підпорядковувалась. Так тривало кілька років і за цей час змінився не один керівник. Чихачов спробував ще раз представити Вітте на посаду керманича залізниці, але міністерство шляхів сполучення залишилось неухильним.

В 1877 році розгорілася Русько-Турецька війна. В цей час Чихачов, уже був адміралом свити Його Величності, призначений начальником оборони Чорного моря, а тому тимчасово повинен був залишити посаду директора «Руського Товариства Пароплавства та Торгівлі», тоді Сергій Юлійович Вітте став керманичем Одеської залізниці, яка підпорядковувалась Головнокомандувачу діючої армії, Великому Князю Миколі Миколайовичу.

По закінченні війни Одеська залізниця була з’єднана з Києво-Брестською та Брест-Граєвською – так було створено Товариство Південно-Західних залізниць.

В 1879 році Сергій Юлійович Вітте очолює експлуатаційний відділ Південно-Західних залізниць. Під час роботи на Одеській залізниці Вітте впровадив нові методи керування рухом, досягнувши ефективної організації перевезень руських військ під час русько-турецької війни. С.Ю. Вітте першим у Російській імперії придумав як підвищити ефективність використання паровозів. Раніше локомотив знаходився в русі доти, поки була працездатною бригада. А коли машиніст відпочивав, паровоз простоював (так звана європейська система експлуатації паровозів). Сергій Юлійович, не чекаючи дозволу зі столиці (у зв’язку із необхідністю якнайшвидшого перевезення військ на фронт в умовах російсько-турецької війни (1877-1878)), почав змінювати бригади машиністів після закінчення визначеного терміну, і паровоз став працювати безперервно, простоюючи лише у випадку ремонту або зміни мастила (так звана американська система експлуатації паровозів).

Вітте приділяв багато уваги розвитку та технічному оснащенню Одеського порту. Заслужив репутацію розпорядливого адміністратора.

Видана ним в 1883 році книга «Принципи залізничних тарифів перевезення вантажів» принесла йому популярність в фінансових колах (у подальшому двічі перевидавалася у доповненому вигляді).

Вітте першим у Росії застосував видачу позичок під хлібні вантажі. Ці й інші нововведення дозволили підняти чистий дохід залізниці з 470 тисяч карбованців у 1880 році до 13 мільйонів карбованців у 1889 році.

В подальшому Сергій Юлійович пройшов довгий трудовий шлях, досягнувши таких посад, як Міністр шляхів сполучення Російської імперії (1891-1892), Міністр фінансів Росії (1892-1903), Голова Комітету міністрів, Голова Ради міністрів Російської імперії (1905-1906). 28 лютого 1915 року граф Вітте помер.

Залізничний журнал “Railway Supply”

По темі:

Одеській залізниці – 155 років!