По слідах InnoTrans або “Пост великої любові до Укрзалізниці!”

По слідах InnoTrans або “Пост великої любові до Укрзалізниці!”

Автор:Олена Можаренко
Заступник директора з ЗЕД ТОВ ТВК Рось
27.09.2022 року

Так, наші вокзали не надто пристосовані для потреб малорухомих громадян (сама така). Так, у нас старомодні вагони, які інколи відверто брудні, але їх дедалі менше є. Й Інтерсіті вже не новина, а засіб швидкого пересування. Так, у нас потяги по рейках грюкають і хитаються так, що все летить шкереберть зі столиків, а дехто і з полиць падає, а в них потяги йдуть по рейках майже беззвучно й дуже швидко. Після відвідин Innotrans 2022 і побаченої там техніки дуже хочеться поїхати кудись таким красивим, сучасним і зручним потягом.

Але, але, але…

Буду казати тільки про ті місця і залізниці, якими я пересувалась.

Обладнання вокзалів і платформ

Усюди, де я була, є купа зручностей для малорухомих людей. Не тільки таких кульгавих, як я, а й для матусь із дитячими візочками, пасажирів з велосипедами, для тих, хто пересувається на візках. ЛІФТИ! Скрізь і всюди. У Чехії, у Німеччині, у Словаччині. Навіть на найвіддаленіших платформах. Я жила в передмісті Берліна на лінії першої міської електрички, якій уже років сто. І станція така ж стара. Але знайшли можливість встановити ліфт у кінці платформи. І ніхто велосипеди по сходах не тягає.

Нам треба це брати на озброєння. Після війни багато станцій будемо відновлювати, і треба зробити це нормою. Там, де є підземний перехід або міст через рейки, мають бути ліфти. Та й для тих станцій, що не постраждали, теж треба робити реконструкцію.

Функціонування вокзалів

Отут моя любов і відданість нашим вокзалам. А надто після відвідин празького. Таке враження, що до великого супермаркету нащось під’єднали рейки. Бо за неймовірною кількістю магазинів не видно того, для чого вокзал, власне, слугує. Я півгодини ходила різними ярусами, щоб відшукати квиткові каси. Піктограми – це добре, але в такій споруді те, що насамперед потрібно пасажиру, має бути легкодоступним.

До речі, на берлінському вокзалі теж багато магазинів, але все, що потрібно пасажиру, є на вході. Розклад, каси та інша необхідна інформація.

У нас пасажир може прийти на платформу заздалегідь і спокійно всістись у вагон. Бо наші обов’язково сповіщають, як іде нумерація вагонів. І є час дійти до свого, або застрибнути в будь-який, коли потяг стоїть на станції дві хвилини.

В Остраві я бігла повз вісім вагонів, бо все було зачинене, крім двох останніх. Це був потяг Острава – Берлін, який приїхав за дві хвилини до відправлення. У Празі я просто вскочила в перший вагон, до якого дошкандибала (тобто в останній), а потім йшла через весь потяг, бо ніхто не сказав про нумерацію з хвоста.

Тож у плані інформування пасажирів і зручності посадки Укрзалізниця просто класна.

А ще Укрзалізниця – це взірець пунктуальності, особливо в останні роки. Жоден потяг в Європі, яким я їздила, вчасно не прийшов. Саме тому я шукала квиткові каси на празькому вокзалі. Бо берлінський потяг спізнився так, що на остравський я не встигла. І, судячи з досвіду моєї родини, це не прикра випадковість, це система. Коли моя донька поверталася з Санремо, її потяг приїхав туди із запізненням на двадцять хвилин і дістався Ніцци на півгодини пізніше, ніж призначалося, хоча від Санремо до Ніцци – усього-то година їзди. І невідомо, на скільки годин пізніше він прибув до кінцевої точки свого призначення – Марселя (на щастя, цього ми так і не випробували на власній шкурі)…

Про залізничні колії

Нам конче потрібно робити реконструкцію колій.

По-перше, переходити на європейський формат, щоб у цих покидьків з-за порєбріка не було можливості вільно до нас заїхати. З будь-якого боку. (Для початку – хоча б основні магістралі.)
По-друге, враховуючи довжину наших залізниць, нам потрібен сучасний завод з виробництва рейок довжиною 100-300 метрів. І, може, не один. А поки не побудуємо – будемо купувати в Європі чи Туреччині. І це означає перехід на стандарт UIC. Я розумію, що це не рік і не два, але сподіваюсь, що за свого життя буду подорожувати Україною європейською колією.

Про потяги

У нас уже є Інтерсіті, і вважаю, що Україна має рухатись у цьому напрямку. Але, враховуючи розмір нашої країни, нам обов’язково треба зберегти мережу нічних поїздів. Просто зробити певну градацію: поїздка до п’яти-шести годин – це Інтерсіті або вагони з сидячими місцями, як-от у Чехії або Словаччині; усе, що довше – нічні потяги з нормальними спальними вагонами.

Про приміське сполучення і міські електрички

Оце те, чого нам бракує. Ба більше, обсяг приміських залізничних перевезень у нас останніми роками повсякчасно скорочувався. Може, десь було не так (я ж пишу про тенденції Дніпра, а не України загалом). Але приміські потяги можна зробити суперзручним видом транспорту.

По-перше, потрібен інший рухомий склад. Не «довгі ковбаси», а короткі потяги на три-шість вагонів. Але ходити вони мають часто. А надто в години пік. І ходити мають не від вокзалу до вокзалу. Треба робити транспортні хаби по місту, стикувати ці потяги з трамваями, метрополітеном та іншим нерейковим транспортом. Це реально. Особливо у великих містах.

Уже є певні спроби робити таке в Україні, як-от кільцева електричка в Києві, але це має бути всюди.

І, попри всі критичні зауваження – це пост великої любові до нашої Укрзалізниці та бажання зробити її ще кращою. Наші залізничники класні. Їхня праця в умовах війни заслуговує найвищої поваги та вдячності. Я багато їздила у своєму житті різним транспортом, але, коли маю вибір, чим їхати, завжди обираю залізницю.

Бо літак, автівка чи автобус – то поїздка в справах. А коли їдеш залізницею – це подорож!